Лейкоплакія сечового міхура

Лейкопкія сечового міхурала — це захворювання, яке характеризується переродженням тканини уротелію на плоский епітелій із безліччю шарів, у деяких випадках відбувається кератинізація. Патологія може протікати безсимптомно, проте найчастіше пацієнти скаржаться на дискомфорт під час сечовипускання і тазовий біль. Лейкоплакія сечового органу найчастіше трапляється у жінок, чоловіки страждають на цю патологію рідко.

Причини
До сприятливих чинників лейкоплакії належать такі: 
Хронічна інфекція. У більшості випадків це запальні захворювання органів малого таза, зокрема хламідіоз, герпес, кишкова паличка. Патогенні мікроорганізми проникають у сечовий міхур із матки, кишечника, ротової порожнини з каріозними зубами.
Порушення ендокринного характеру. Вони також супроводжуються порушенням менструальної функції та безпліддям. У деяких випадках захворювання виникає після тривалого прийому гормональних контрацептивів.
Травми. Вони виникають через встановлені дренажні системи, їхню заміну, після бужування уретри. Усе це сприяє регулярній травматизації уротелію.

Лейкоплакія сечового міхура розвивається під впливом дистрофічних порушень. При порушенні кровообігу порушується і нормальна трофіка. Слизова оболонка набуває пухкої структури, внаслідок чого в неї легко проникають віруси та бактерії.

Сприятливі чинники: регулярні закрепи, гіподинамія і варикозне розширення вен у ділянці малого таза.

Факторами ризику для виникнення лейкоплакії сечового міхура є:
часта зміна статевих партнерів, незахищені статеві акти;
гормональні порушення (напр., поява гіпоестрогенії в період постменопаузи);
вогнища хронічної інфекції в організмі (тонзиліти, карієс, синусити);
захворювання ендокринної системи, різні порушення обміну речовин;
зниження імунітету внаслідок куріння, стресів, переохолодження організму та ін.;
аномалії розвитку органів сечостатевої системи;
запальні процеси в сусідніх органах.

Патогенез
Запальні процеси призводять до погіршення місцевого та загального імунітету, внаслідок чого в слизову оболонку органа легко потрапляє патогенна й умовно-патогенна мікрофлора. У разі стійкого інфікування поступово розвивається метаплазія, формується фіброзна тканина. У низці випадків виникає зроговіння багатошарової епітеліальної оболонки.
Лейкоплакія шийки сечового міхура розвивається під впливом сечі на змінені клітини. Це підтримує хронічний запальний процес, спричиняє біль навіть після попередньої антибактеріальної терапії.
 
Різновиди
Лейкоплакія шийки сечового міхура в жінок поділяється на такі види:

• Некератизований різновид. Розвивається на сечоміхуровому трикутнику, може належати до норми. При появі симптоматики призначаються естрогени.
• Кератизована форма. Порушення пов’язане з механічним пошкодженням і подразненням. Може зустрічатися у чоловіків.

Патологічний процес ділиться на три стадії. 

1. На першій перехідний епітелій має зміни метапластичного характеру, які можна помітити тільки на гістології.
2.  На другій стадії епітелій продовжує змінюватися, на слизовій оболонці органу з’являється наліт, який можна помітити на цистоскопії. 
3. На третій стадії в процес втягується вся слизова оболонка, помітний запальний процес у вигляді потовщення стінок органу, розширених судин.

Клінічні прояви лейкоплакії сечового міхура
На першій стадії захворювання протікає без симптомів  
Слабкість, швидка втомлюваність

Скарги хворих при лейкоплакії та хронічному циститі схожі, наприклад:
тягнучі болі в низу живота, що посилюються при переповненні сечового міхура і після сечовипускання;
відчуття постійно наповненого сечового міхура;
порушення сечовипускання, переривчастий струмінь, неповне спорожнення сечового міхура;
прискорені, наказові позиви на сечовипускання;
нетримання сечі, особливо в нічний час.
Домішки крові в сечі
При цьому, як правило, у пацієнтів відсутні виражені запальні зміни в аналізах сечі. Тому диференціювання лейкоплакії з іншими захворюваннями сечового міхура необхідне для призначення подальшого лікування.
 
Діагностика лейкоплакії
Загальний аналіз сечі.
Аналіз сечі за Нечипоренко.
Бакпосів сечі.
Загальний аналіз крові.
Біохімічний аналіз крові.
Мазок з уретри, піхви, цервікального каналу, прямої кишки і посів на мікрофлору.
ДНК-діагностику урогенітальних захворювань, зокрема ЗПСШ, методом ПЛР виділень з уретри, піхви, цервікального каналу і прямої кишки. Обов’язкове обстеження статевого партнера на ЗПСШ.
Урофлоуметрію: пацієнта просять помочитися в спеціальний унітаз, оснащений електронікою, за допомогою якої діагностуються різні відхилення від нормального акту сечовипускання (об'єктивна оцінка акту сечовипускання).
УЗД органів малого таза.
Екскреторну урографію. Рентгенологічне дослідження нирок проводять після введення у вену контрастної речовини. Вивчають анатомічну будову сечової системи та процес накопичення і виділення сечі нирками.
Біопсію сечового міхура.
Цистоскопію — візуальний огляд слизової сечового міхура.
Слід зазначити, що основний діагностичний метод виявлення лейкоплакії сечового міхура — це цистоскопія. Порожнини сечового міхура оглядають сучасним ендоскопічним апаратом — цистоуретроскопом.

Лікування лейкоплакії сечового міхура

Правила харчування в разі лейкоплакії
Дієта має бути заснована на натуральних продуктах. У раціон варто включити крупи, овочі та фрукти, зелень, відварене м’ясо і рибу, трав’яні чаї. Варто відмовитися від продуктів із підвищеним вмістом солі, які призводять до затримки рідини в організмі.
Смажена і жирна їжа, солодощі також мають бути обмежені. Не варто вживати газовані напої, утримайтеся від алкоголю.
Некератизована форма потребує систематичного спостереження, за появи симптомів жінці призначається курс естрогенів.
У разі кератизованої форми обирається консервативний або хірургічний метод, залежно від стадії захворювання.
 

• Медикаментозна терапія охоплює антибіотики (попередньо визначають чутливість збудника), протизапальні медикаменти та препарати для поліпшення роботи імунної системи, зокрема пребіотики.
•  Якщо захворювання супроводжується циститом, у сечовий міхур можуть вводитися антисептичні та знеболювальні склади. 
• У разі грибкового ураження призначаються відповідні протигрибкові препарати.
• Фізпроцедури. Лікування лейкоплакії шийки сечового міхура ефективне за допомогою фізіотерапії. Для цього практикується магнітотерапія, електрофорез, лазерна терапія. Фізіотерапія зменшує запальний процес, покращує кровопостачання, а також підвищує концентрацію лікарських засобів у слизовій оболонці органу.

 
На останніх стадіях призначається хірургічне лікування.
З методів варто виділити щадну лазерну терапію, яка мінімізує ризик ускладнень, а також резекцію трансуретрального типу. 

• Припікання Лазерна коагуляція лейкоплакії — одна з операцій, що призначаються при негативних результатах медикаментозного лікування. Припікають тільки ділянки слизової оболонки, зовсім не торкаючись ні підслизової, ні м’язового шару. Повна регенерація тканин сечового займає близько місяця. Скорочувальна здатність органу відновлюється також швидко.
•  Лазерна абляція Це оптимальне рішення, тому що лікувати лейкоплакію сечового міхура методикою аблації краще з багатьох причин. Імпульсне лазерне припікання не торкається здорових фрагментів, ризик запального процесу або кровотечі після операції мінімальний.

 Головна перевага — найкоротший період відновлення. Усі ці методи не обходяться без протипоказань. Операцію на сечовому міхурі відкладають, якщо підвищена температура, супутні патології перейшли у гостру форму, якщо хвора вагітна.
 
Операція в разі лейкоплакії сечового міхура проводиться, якщо хвороба зайшла надто далеко, або виникла підозра на появу онкологічної пухлини. Призначається видалення сечового міхура, проте на практиці цю операцію проводять рідко.
 Під час резекції хірург вводить цистоскоп в уретру, після чого в порожнині сечового міхура патологічні ділянки відсікають за допомогою петлі, цілісність органу вдається зберегти. 

Ускладнення і наслідки
Навіть після проведення повного курсу лікування лейкоплакії сечового міхура пацієнтові доведеться систематично проходити профілактичну діагностику — для попередження повторного розвитку захворювання, а також для запобігання ускладнень, таких як:
малігнизація, розвиток злоякісного процесу в стінках сечового міхура;
порушення нормальної функції сечовивідної системи, втрата скоротливої здатності сечового міхура, підтікання і нетримання сечі;
недостатність ниркової функції з подальшим розладом водного, електролітного, азотистого та інших видів обмінних процесів;
кровотечі, гематурія.
Рецидив лейкоплакії сечового міхура після медикаментозного лікування зустрічається досить часто, оскільки консервативне лікування не позбавляє від захворювання назавжди. Після більш радикального хірургічного втручання хвороба рецидивує приблизно в 7-12% випадків. Допускається припущення, що рецидив може бути обумовлений неповним видаленням патологічної зони, адже на деяких ділянках може знадобитися більш глибокий вплив. Якщо не враховувати такі особливості, виникають передумови неповного видалення патології, що і стає базою для повторного розвитку лейкоплакії. Найменша кількість рецидивів відзначається після проведення процедури радіочастотного висічення.
У 20 відсотках випадків кератинізована форма спричиняє карциному. На третій стадії жінки скаржаться на біль у процесі статевого акту, чоловіки страждають еректильною дисфункцією. З ускладнень варто виділити хронічну інфекцію сечовивідних шляхів.
У разі постійного запального процесу формується фіброзна тканина, яка ускладнює нормальне сечовипускання, призводить до пієлонефриту і хронічної ниркової недостатності.

Профілактика

передбачає своєчасне звернення до уролога за перших симптомів неблагополуччя з боку органів сечостатевої сфери, адекватне лікування запальної патології, відмову від шкідливих звичок, раціональний прийом препаратів. З огляду на те, що цистит — основний патогенетичний фактор у розвитку лейкоплакії — може спричинятися інфекціями що передаються статтевим шляхом, доцільно дотримуватися моногамних стосунків або використовувати бар'єрні засоби захисту при випадкових статевих контактах.
Також необхідно стежити за особистою гігієною. Зміцнений імунітет і регулярні заняття спортом посприяють захисту від інфекцій. До того ж важливо не допускати перегріву або переохолодження в ділянках, де знаходяться органи малого таза.